Це одна з яскравих барокових резиденцій Варшави, яка свідчить про розкіш шляхетської архітектури 18 століття та драматичну історію міста, пише warsaw-future.eu. За століття він змінював власників, призначення та функції, пережив руйнування під час війни і відновився як важливий культурний та музейний центр.
Перші власники
У 1720 році коронний підскарбій Ян Єжи Пжебендовський придбав для свого молодшого родича, крайчого коронного Яна Пжебендовського, зруйнований палац родини Мнишчів. За наступні сім років на його місці збудували нову резиденцію. Творець проєкту, що мав підкреслити новий статус родини, невідомий. Ймовірно, це міг бути Ян Зигмунд Дейбель або невідомий архітектор з Відня.
Ян Єжи Пжебендовський не мав сина, тому після його смерті у 1729 році палац успадкувала дочка Дорота Генрієтта. Надалі він перейшов до Пйотра Єжи Пжебендовського, а згодом до Ігнація Пжебендовського, який здавав будівлю в оренду дипломатам. Одним з найвідоміших орендарів був іспанський посол при дворі Августа III Педро Пабло де Болеа, який влаштовував у палаці пишні заходи та маскаради. У 1766 році Ігнацій Пжебендовський продав палац Анні з Лубеньських Лентовській та Констанції з Лубеньських Коссовській, а у 1768 році всі права на нього перейшли до чоловіка Констанції, коронного підскарбія Роха Коссовського.
Історія палацу у 19 столітті
У першій половині 19 століття палац поступово занепав і став багатофункціональною кам’яницею. Тут розміщувалися музей воскових фігур, кафе, ресторан, друкарня “Gazeta Teatralna”, а також Торговий трибунал та Управління контролю прислуг. У період з 1818 року по 1830 рік у палаці проживав комендант міста Михайло Левицький.
З 1863 року власником став Ян Завіша. Палац зазнав реставрації під керівництвом архітектора Войцеха Бобінського, а новий власник зібрав у ньому багаті археологічні колекції. Після смерті Завіша будівля перейшла у власність його дружини Ельжбети та доньки Марії. У 1912 році палац придбав князь Януш Францішек Радзивілл, ординат Олики та власник палацу у Нєборові.
Руйнування під час Другої світової війни
У вересні 1939 року, під час оборони Варшави, твори мистецтва, що зберігалися у палаці, були евакуйовані до Національного музею. Проте під час Варшавського повстання 1944 року будівля зазнала орієнтовно 70% руйнувань.
Після війни постало питання відновлення палацу, що ускладнювалося будівництвом Траси W-Z. Первісно проєкт маршруту передбачав знос частини палацу, але завдяки втручанню консерваторів на чолі з Яном Захватовичем будівлю вирішили зберегти. Відбудова палацу відбулася у 1948–1949 роках під керівництвом архітектора Брунона Зборовського. У результаті відбудови були відтворені основні частини палацу, проте бічні крила та офіцини не відтворили, а на їх місці проклали трамвайні колії. Знайдені у руїнах скульптури персоніфікацій чотирьох пір року, що колись прикрашали терасу, передали до Музею Історії Варшави, а у 2015 році вони були передані Музею Незалежності.
Після завершення реставраційних робіт будівля була пристосована для освітніх та культурних функцій. Спочатку тут розташовувався навчальний центр Центральної Ради Профспілок, а у період з 1950 року по 1989 рік — Музей Леніна. У 1990 році палац став осередком Музею історії польських рухів незалежності та соціальних організацій, а з 1991 року — Музей Незалежності. Будівля офіційно включена до реєстру пам’яток у 1965 році. У 2000–2009 роках у приміщеннях палацу діяло кіно “Paradiso”.
Реставрація та сучасний стан
У 2019 році завершився комплексний ремонт палацу, включаючи фасади та інтер’єри. Фасадам повернули пісковий колір, встановили нове мідне покриття даху, а перед садовим фасадом з’явилися нові вази та рельєфні скульптури. Відновлені підземелля перетворили на мультимедійну залу на 100 місць та конференц-зал, а колишню кінозалу перебудували на репрезентаційну залу з виходом до саду. Територію облаштували як дощовий сад, висадивши дерева замість колишнього паркувального майданчика.
Палац Пжебендовських є яскравим прикладом варшавського бароко. Центральним елементом будівлі є велика овальна зала, що служила місцем урочистих заходів і маскарадів. Фасад прикрашений класичними декоративними елементами, а внутрішні приміщення зберегли бароковий характер навіть після відбудови. Фасад будівлі вирізняється симетрією та ритмічністю, підкресленою ризалітами та лаконічним декором. Декоративні пілястри, профільовані карнизи та сандрики над вікнами додають палацу урочистого вигляду. Завдяки чіткому членуванню площин стін архітектори досягли відчуття легкості та витонченості споруди.
Особливістю палацу є його садово-паркове оточення, яке історично формувало єдиний ансамбль з будівлею. Палацовий інтер’єр, хоча зазнав змін протягом реставрацій і перебудов, зберіг риси старовинної декоративності — просторі зали, анфіладне планування та елементи барокової орнаментики.
