Ян Обромпальський посів визначне місце в історії польської науки й техніки як інженер-енергетик, науковець і організатор технічної освіти. Бувши президентом і віцепрезидентом Товариства польських електротехніків, він сприяв розвитку професійної спільноти, організовував академічні з’їзди та підтримував полонізацію технічного персоналу. Його діяльність поєднала практичні здобутки у промисловості, активну участь у професійних асоціаціях та педагогічну роботу, яка сформувала нове покоління інженерів. Далі на warsaw-future.eu.
Ранні роки та технічна кар’єра Яна Обромпальського
Ян Обромпальський народився 13 липня 1881 року у Варшаві у родині з інтелігентними та творчими традиціями. Його батько, Еразм, був інженером-комунікатором, що спеціалізувався на будівництві залізниць на теренах Російської імперії, а мати, Марія, була письменницею і перекладачкою італійської літератури. Випустившись з класичної гімназії у Кельце у 1899 році, їхній син вступив до Петербурзького технологічного інституту, де навчався на механічному факультеті й отримав диплом інженера у 1904 році. Після практики монтажника у Домбровському басейні він продовжив навчання у Берлінській політехніці, де вивчав електротехніку та термодинаміку.
Кар’єра Яна Обромпальського розпочалася у 1908 році на посаді інженера з монтажу машин та електричних пристроїв у фірмі Siemens у Сосновцю. Уже через кілька років він перейшов до Гірничої компанії Saturn у Челядзі, де пройшов шлях від рядового інженера до керівника електромеханічного відділу та члена дирекції. Його команда залишила помітний слід в історії промислової інженерії, спроєктувавши електростанцію шахти Jowisz — одну з найпотужніших і найсучасніших на той час у Європі.
У 1920-х роках Ян Обромпальський пов’язав своє життя з освітою та наукою. З 1924 року він викладав на електротехнічному факультеті Варшавського політехнічного університету, читаючи курси з гірничо-металургійної електротехніки та приводів. У 1928 році чоловік здобув звання доцента, а вже у 1929/1930 навчальному році — професора. У 1936-1939 роках він також передавав знання студентам Вищої школи соціально-економічних наук у Катовіце, сприяючи розвитку технічної та економічної освіти у Польщі.
Після початку Другої світової війни життя Яна Обромпальського різко змінилося. Незадовго до вступу німецьких військ до Катовіце йому вдалося залишити місто та знайти прихисток у Варшаві. Саме там чоловік увійшов у контакт з відомим інженером та діячем польського підпілля Казімежем Шпотанським, який обіймав посаду віцепрезидента Асоціації польських електриків. У співпраці з ним він організував групу фахівців, що створила Програму електрифікації Польщі. Це була одна з перших настільки масштабних ініціатив у Європі, яка мала стратегічне значення для майбутнього розвитку країни.
У мирний період Ян Обромпальський зосередився на науково-педагогічній роботі. У 1946 році він став контрактним професором на електричному факультеті Сілезького політехнічного університету у Гливицях. Найбільшим досягненням академіка цього часу була організація першої у Польщі кафедри енергетики, яка заклала підвалини для розвитку сучасної електроенергетичної науки у регіоні. У 1947-1948 роках він обіймав посаду продекана факультету, а вже у 1948 році здобув звання надзвичайного професора та став завідувачем новоствореної кафедри. У 1956 році чоловік очолив кафедру електрифікації промислових підприємств, що відповідала за підготовку кадрів для потреб індустріалізації країни. Помер Ян Обромпальський 14 грудня 1958 року у Віслі.
Визнання та значення інженерної діяльності Яна Обромпальського
Завдяки поєднанню практичного досвіду, організаційної діяльності та наукових здобутків Ян Обромпальський здобув широке визнання як один з провідних інженерів свого часу. Бувши піонером технічної думки у Верхній Сілезії та Домбровському басейні, він брав участь у проєктуванні та будівництві одних з найсучасніших електростанцій свого часу, сприяв електрифікації вугільної промисловості та модернізації польської економіки. Значний внесок чоловіка у розвиток енергетики був відзначений його членством у Комісії з електрифікації Польського вугільного басейну, яка готувала урядові документи для Міністерства громадських робіт. Його науковий доробок також складається із 7 книг та понад 30 статей у провідних спеціалізованих журналах.
