На початку 20 століття через нестачу аналітичних та експериментальних методів фахівці практично не висували доказів існування ізотопів. Однією з найяскравіших представниць ранньої епохи радіоактивності вважається Стефані Горовіц — польсько-єврейський хімік. Хоча її успіх у співвідкритті ізотопів зміг подолати гендерну нерівність у науковій діяльності, він був практично стертий з історії під час Голокосту, пише сайт warsaw-future.eu.
Ранні роки та дослідницький шлях Стефані Горовіц
Стефані Горовіц народилася 7 квітня 1887 року у Варшаві. Вона була донькою відомого барокового портретиста угорського походження Леопольда Горовіца. Близько 1890 року сім’я переїхала до Австро-Угорщини. Вступивши до Віденського університету, дівчина здобула ступінь докторки філософії з органічної хімії у 1914 році. Під науковим керівництвом австрійського хіміка Гвідо Гольдшмідта вона вдало захистила докторську дисертацію на тему перегрупування хінону за допомогою сірчаної кислоти.
Незабаром рекомендації австрійсько-шведського фізика Лізи Мейтнер надали Стефані Горовіц змогу взятися за роботу в Інституті радієвих досліджень. У той період набуло популярності правило радіоактивних зміщень Содді та Фаянса, яке зазнало критики з боку аналітичних хіміків. Водночас молода спеціалістка з метою його перевірки зосередилася на відокремленні, очищенні та вимірюванні свинцю з високою точністю. У результаті вона встановила меншу атомну вагу свинцю, утвореного внаслідок радіоактивного розпаду урану, за вагу звичайного свинцю. На той момент це був єдиний широко визнаний експериментальний доказ різної ваги атомних елементів різного походження. Так, дослідниця виявила, що атомна вага свинцю з уранової руди становила 206,736 одиниць, а не 206 одиниць за версією Содді. Різниця ваги зі свинцем з інших джерел стала першим доказом існування ізотопів.
Згодом Стефані Горовіц разом зі своїм колегою Отто Генігшмідом виявили, що іон є не самостійною хімічною речовиною, а належить до ізотопів торію. Спростувавши його існування як загальноприйнятого радіоактивного елемента, вони визначили торій другим елементом, що має ізотопи. Завдяки публікації спільної роботи співавторка здобула тимчасове унікальне на той час визнання жінки-науковиці. Однак після смерті Отто Генігшміда про її внесок почали забувати.
Після Першої світової війни Стефані Горовіц була змушена залишити дослідження через сімейні та політичні обставини. Виявивши інтерес до групової та індивідуальної психології Альфреда Адлера, вона разом з Алісою Фрідманн відкрила Центр психосоціальної підтримки для дітей та молоді. Після смерті батьків науковиця повернулася до Варшави до своєї сестри у 1937 році. Вважається, що з початком Другої світової війни їм разом вдалося втекти з Варшавського гетто після його створення у 1940 році. Не бажаючи наражати на небезпеку супутників свого переховування, сестри повернулися та були депортовані до одного з найбільших нацистських концтаборів Треблінка у 1942 році. Того ж року Стефані Горовіц була вбита у газовій камері разом з 900 тисячами євреїв.
Визнання та значення хімічної кар’єри Стефані Горовіц
Попри тогочасні обмежені можливості для жінок в освіті та науці, Стефані Горовіц залишила важливий внесок у розвиток радіохімії. Однак роль науковиці протягом тривалого часу залишалася непоміченою серед професійної спільноти, яка не визнавала її таланту. Результати своїх плідних досліджень вона у співавторстві виклала у таких роботах, як «Das Atomgewicht des Urans und des Bleis» та «Mitteilungen aus dem Institut für Radiumforschung».
