Вівторок, 19 Березня, 2024

Історія найстаршого Варшавського цвинтаря

Найвідомішим та найстарішим кладовищем у Варшаві вважається Повонзьківський цвинтар. Його заснували ще у 18 столітті. Цвинтар став останнім пристановищем для відомих та багатих поляків. За підрахунками істориків тут поховано близько мільйона людей. Більше на warsaw-future.

Освячення Повонзьківського цвинтаря

Територія, де зараз розташоване кладовище, в 1700-х роках була подарована місту синами місцевого столяра Мельхіора Шимановського. Вони виділили для потреб цвинтаря ділянку площею в майже три гектари.

Основною причиною вибору місця для розміщення цвинтаря стали санітарні умови. Адже за тодішніми правилами, що історично склалися в Європі, людей ховали за межами міст. Офіційно некрополь освятили 20 травня 1792 року. Через декілька місяців на кладовищі збудували та освятили каплицю. Покровителем храму вважається святий Карл Борромео.

За кошти влади на цвинтарі були збудовані катакомби. Для будівництва використовували цеглу, яку обкладали плиткою. В катакомбах переважно ховали знатних людей, серед яких родина короля Станіслава Августа, отець Гуго Коллонтай – один з авторів Конституції, архітектор Домінік Мерліні та Міхал Понятовський.

Містечко Повонзки, де розташоване кладовище, в часи повстань Костюшка стало ареною кровопролитних зіткнень з пруською армією, що взяла в облогу Варшаву.

Воїнів, які віддали своє життя за спільну оборону міста поховали у спільних могилах. Щоправда, окремо ховали поляків та росіян. В часи існування Варшавського герцогства на кладовищі також ховали солдатів наполеонівської армії, які отримали поранення та вмерли в місцевому госпіталі.

Ставлення жителів Варшави до Повонзьківського цвинтаря

Спочатку мешканці Варшави без ентузіазму сприйняли облаштування нового кладовища, адже звикли до компактних і невеличких цвинтарів, які знаходилися біля церков. Натомість нове кладовище в селі Повонзьки розташовувалося далеко за межами Варшави.

В 1838 році закрили цвинтарі Светокшиски та Кошики. Тому фактично єдиним місцем для поховання католиків залишився Повонзьківський некрополь. З кожним десятиліттям кількість населення Варшави стрімко зростала, тому й збільшувалася площа цвинтаря.

Церква святого Карла Борромео

В 19 столітті на території Повонзьківського некрополя збудували церкву названу на честь святого Карла Борромео. Храм розташований на околиці кладовища.

Будівництво церкви розпочалося в 1790 році та тривало до 1792 року. Автором проєкту будівлі був королівський архітектор Домінік Мерліні. Освячення храму офіційно відбулося 20 травня 1792 року.

Церкву збудували в стилі неоренесансу. Будівля мала один неф та три вівтарі. На центральному вівтарі знаходилася картина з зображенням Карла Борромео.

Спочатку храм був лише похоронною каплицею, з часом він набув статусу парафіяльного. У 1849 році відбулася реконструкція церкви святого Карла Борромео. Зокрема, площу приміщення розширили та добудували три нові вівтарі. Автором проєкту реконструкції виступив Альфонсо Кропивницький.

В 19 столітті храм знову зазнав реконструкцій. На цей раз реставраційні роботи проходили під керівництвом Йосифа Пій Дзієконскі. В церкві повністю знесли старі стіни, залишили без змін лише фасад.

В результаті реставрації практично повністю був змінений зовнішній вигляд церкви. Храм набув форми латинського хреста. Церква відтепер мала три нефи. Окрім цього збудували ризницю та дві вежі-дзвіниці.

На жаль, під час Варшавського повстання 1944 року церкву Карла Борромео повністю знищили. Велика пожежа пошкодила купол, дзвіницю, частину даху, орган та внутрішнє оздоблення.

За відновлення церкви взялися лише в 1960 році. Керував будівництвом професор Станіслав Марзінські. У 1984 році в храмі відкрили та освятили меморіал, присвячений пам’яті жертвам Катині.

Розширення території Повонзьківського кладовища

Перше розширення площі некрополя відбулося в 1812 році. Частину своїх земельних володінь для потреб кладовища передала родина Корвін Шимановських. Протягом наступних десятиліть межі Повонзьківського цвинтарю поступово розширювалися шляхом залучення земель заможних сімей: родини Лащинських, маєтків Цішевських.

В 1851 році місцева влада придбала землі в Маріанни Цисловської та Юзефи Графової. Її також використали для розширення площі кладовища.

Протягом 1864-1871 років відбулася подальша розбудова цвинтаря. Безпосередньо керувала процесом Адміністративна рада Королівства Польського. Впродовж наступних років площа некрополя збільшилася до 42 гектарів. В 1887 році кладовище офіційно включили до адміністративних кордонів Варшави.

З початком Другої світової війни, у вересні 1939 року на цвинтарі було пошкоджено майже три десятки кварталів. Під час німецької окупації тут зберігали підземні арсенали зброї.

У 2014 році цвинтар разом з іншими некрополями включили до складу історичних релігійних кладовищ, а також оголосили пам’яткою історії.

Найвідоміші поховання на території кладовища

На Повонзьківському цвинтарі поховано чимало видатних особистостей міста, серед яких: Юзеф Вольф, Болеслав Прус, Владислав Скочеляс, Ципріан Годебський, Софія Станкевич, Станіслав Монюшко, Ірена Яроцька та інші.

Кожен з цих видатних людей зробив великий вклад у розвиток рідного міста. Так, відомий історик та знавець польської геральдики Юзеф Вольф все своє життя присвятив дослідженню історії та княжих родин епохи князівства Литовського.

Зокрема, вчений написав об’ємну працю про литовсько-руських князів. За оцінками експертів дослідження Юзефа Вольфа, враховуючи багатство зібраних матеріалів та напрацювань, не зрівняється з іншими працями. На жаль, залишився неопублікованим рукопис історика під назвою «Гербовник литовської шляхти». Дослідження згоріло під час пожежі в бібліотеці Красинських.

Варто додати, що Повонзьківське кладовище вважається одним з найкрасивіших у Європі. Адже за більш ніж двохсот років існування цвинтар перетворився на своєрідний музей слави старого міста, якого більше не існує.

Latest Posts

.,.,.,.,. Copyright © Partial use of materials is allowed in the presence of a hyperlink to us.