Колись в давнину мешканці Варшави черпали воду з відкритих джерел: ставків, озер, Вісли тощо. В міру того, як розвивалось суспільство, люди навчились зберігати воду у спеціальних місткостях, а невдовзі й будувати колодязі. Історичні дані свідчать, що в середині ХVIII століття на території королівських палаців вже існували невеликі примітивні водопроводи, а на початку ХІХ століття інженери конструювали водосховища та парові помпи, пише сайт warsaw-future.eu.
Місто швидко розросталося, а його жителі потребували гарного водопостачання. Таким чином, потреба у будівництві водогону для варшав’ян стала нагальною.
Перша спроба була невдалою
Перша спроба побудувати водопровід у Варшаві відбулась за ініціативи царя Миколи І у 1851 році. Для розробки проєкту та управління ним було обрано одного з найвидатніших польських архітекторів того часу Генрика Марконі. Роботи було розпочато у 1852 році і вони тривали близько 3 років. У 1855 році у Варшаві було запущено першу систему водопостачання: вода набиралася з Вісли, проходила через спеціально розроблену фільтраційну систему та закачувалась до новоствореного водосховища, розміщеного у Саксонському саду. З водосховища по трубах вода надходила до місцевих жителів. І все ніби нічого, але система працювала дуже повільно, фільтрація води була слабкою, що безумовно відображалось на її якості, а кількість води не задовольняла усіх потреб варшав’ян.
Будівництво сучасної системи водопостачання
Збільшення кількості населення та розвиток промислової діяльності сприяли пошуку нових рішень щодо розробки нової системи водопостачання та водовідведення у Варшаві. Над розв’язанням цього питання працював мер міста Сократ Старинкевич. Він ініціював розробку проєкту Вільямом Ліндлі та представив результат до громадського обговорення. Як не дивно, знайшлись ті, хто виступив проти ідеї Старинкевича, аргументуючи це значними фінансовими витратами з бюджету міста.
Лише у квітні 1881 року, коли з Санкт-Петербурга надійшов дозвіл від царя Олександра ІІІ, проєкт доопрацювали та розпочали підготовчі роботи, а саме будівництво стартувало у 1883 році.
На початковому етапі Вільям Ліндлі разом зі своїм сином контролював усі процеси розробки та установки помпових станцій та системи фільтрування води. Дещо пізніше інженер відійшов від справ, переклавши все на свого сина.
У процесі виконання робіт використовувались найсучасніші матеріали, а водопровідну систему розділили на 2 частини: верхню та нижню. Основою верхньої частини (Верхнє місто) була водонапірна башта, що мала забезпечувати підтримку постійного тиску в системі, а нижня (Нижнє місто) отримувала воду, що стікала з резервуарів. Загальна довжина першої системи водопостачання склала понад 18 метрів.
Запуск першого водогону у Варшаві урочисто відбувся 3 липня 1886 року.
Від створення до Другої світової війни
Попри успішний запуск першої системи водопостачання, постійно виникала низка проблем з фільтрами: якість води періодично падала, необхідно було збільшувати площу станції та добудовувати нові відстійники.
Значно впливала на стан системи й військово-політична ситуація: у 1915 році під час відступу російських військ з Варшави було підірвано водопровідні труби, що проходили через Кербедзький міст. Таким чином, увесь правий берег міста на кілька місяців залишився без води.
У 1924 році систему водопостачання удосконалили, замінивши старі парові помпи на новітні електричні, які прибули зі Швейцарії. Майже через 10 років потому у Варшаві почали випускати власну модель помп польського виробництва.
Переломним моментом у забезпеченні міста водою стало перше хлорування води, що значно вплинуло на якість її очищення.
Коли на порозі війна
Найтяжчим періодом в історії Варшави стала Друга світова війна: місто постійно піддавалось бомбардуванням та фактично було знищено. У вересні 1939 року внаслідок авіаударів німцями було пошкоджено фільтраційну станцію. Тоді через постійні коливання тиску в трубах та зміни напору води довелось екстрено зупинити водопостачання, адже фахівці побоювались, що це спричинить чергові руйнування.
Та все ж, пошкоджень зазнала не лише станція: кількість поломок була настільки великою, що на відновлення та повноцінний запуск системи пішло близько 2 років.
Повністю відновленій станції судилося пропрацювати лише рік, адже у період з 1942 року по 1944 рік вже радянські війська завдавали ударів по місту.
Під час Варшавського повстання керівництво нацистської Німеччини наполягало на припиненні водопостачання, однак польські робітники відмовились виконувати цей наказ. Наприкінці окупаційного режиму, коли німці втікали з міста, вони нищили все на своєму шляху, а також розбирали фільтри на запчастини та вивозили. Таким чином, станом на початок 1945 року близько 20% помп було зруйновано.
Відновлення після війни
Після закінчення Другої світової війни система водопостачання Варшави потребувала капітального відновлення: на усунення пошкоджень пішло близько 5 років. Проте це сприяло й удосконаленню системи: місткість резервуарів для чистої води збільшилась до 120 тисяч м3, було добудовано нові надсучасні фільтраційні камери.
У 1972 році водогін було частково трансформовано: відтоді з’явилося 2 самостійні технологічні лінії. Перша технологічна лінія базувалась на розробках головного інженера Вільяма Ліндлі та його сина, проте до неї було додано комбінацію швидких та повільних фільтрів, оснащених активованим вугіллям та системою хлорування.
Робота другої технологічної лінії базувалась на глибшому очищенні через початкове окислення, коагуляцію за допомогою сполуки алюмінію сульфату, швидкої фільтрації та знезараженням діоксидом хлору.
У Варшаві функціонує Музей водопостачання та каналізації, де всі охочі мають змогу ознайомитись з раритетними трубами та фільтрами минулих століть.
Водопостачання Варшави у 21 столітті
На початку 21 століття на території фільтраційної станції було побудовано підстанцію непрямого озонування. Вона складалась з 3 генераторів та близько 20 камер фільтра вуглецю. Запуск відбувся у 2010 році. Використання непрямого озонування дозволило значно поліпшити не лише органолептичні якості води, а й зменшити вдвічі кількість вмісту діоксиду хлору.
Якість води у Варшаві
Як місцеві жителі, так і туристи часто переймаються проблемою якості води у Варшаві. Дійсно, деякі варшав’яни користуються лише бутильованою водою. За словами експертів, вода у Варшаві є повністю придатною до вживання, а її стан та якість значно поліпшились після того, як Польща увійшла до складу Євросоюзу, адже тоді система очищення була кардинально модернізована. Однак люди старшого віку все ще пам’ятають неприємний запах та осад, який був раніше, що породило безліч міфів. Фахівці стверджують, що вода у Варшаві мінералізована, а осад, що можна іноді побачити на дні чайника, – це продукт, що утворюється в нормі при нагріванні мінералів. Та якщо все-таки виникають сумніви стосовно якості води, то найкращим рішенням стане установка додаткових водоочисних фільтрів вдома. Принаймні це зручніше і дешевше, ніж купувати воду в пляшках кожного дня.
